«Ви перший українець, якого ми за три місяці тут бачимо». Як молодіжні делегати просувають українські наративи за кордоном

Щороку в Україні обирають молодіжних делегатів до ООН. Програма передбачає не лише поїздку молодіжних делегатів до США, перебування у Постійному представництві України при ООН, виступ на Генеральній асамблеї, а й більш широку дипломатичну місію, реалізацію проєктів для підсилення голосу України у світі. Спілкуємося з молодіжними делегатами 2023-2024 рр. Кирилом Демченком і Миколою Попадюком про те, які виклики є перед Україною в міжнародному контексті, яка роль нашої країни в ООН, про роль молоді в дипломатії.

Нещодавно ми оголосили новий набір на програму «Молодіжний делегат України до ООН». Поки чекаємо на заявки (а чекаємо до 22 квітня🙂), поспілкувалися з чинними молодіжними делегатами про їх досвід участі у програмі, особистісне та професійне зростання та меседжі, які вони доносили від України до світу на міжнародних майданчиках.

Кирило Демченко. Співзасновник та голова Виконавчої ради Української студентської ліги. Секретар Експертної ради студентів закладів вищої освіти. Військовослужбовець Збройних сил України.

Микола Попадюк. Вчитель суспільних дисциплін Чернівецького ліцею №10 та Директор Програми ENGin в Україні. Також Микола є тренером, ведучим і проєктним координатором онлайн-курсів та програм, консультантом з громадянської освіти IFES, тренером Програми підтримки освітніх реформ в Україні «Демократична школа», експертом з методики в УГСПЛ, Google Certified Trainer, амбасадором цифрової освіти, ведучим онлайн-курсу «Цифрові навички для вчителів» у межах проєкту «Дія: Цифрова освіта».

Розкажіть про головні завдання молодіжних делегатів України до ООН?

Микола: Наша роль у тому, щоб максимально чітко відобразити реальність України та донести цю інформацію іноземцям. Наші обов’язки змінюються залежно від обставин. Головною метою, окрім виступу на Генасамблеї, є співпраця з Міністерством закордонних справ та різними міжнародними громадськими організаціями, щоб гідно представляти Україну на світовій арені. У цьому контексті нам потрібно якомога тісніше взаємодіяти з молодіжними делегатами, офіційними та неофіційними представниками країн, щоб залучити їхню підтримку та допомогу для України.

Які головні виклики перед Україною в міжнародному контексті ви можете виокремити?

Кирило: Найперше, це збільшення уваги світової спільноти до України. Це важливо для створення підґрунтя для подальших дій та реакції на виклики.

Наступне – це проблема дипломатії та інтеграції України у світі. Українці ще дуже мало знають, як функціонують державні системи в інших країнах, у нас мало контактів із закордонними колегами. Часто є ситуації, коли на рівні топ-керівництва держав є узгодження спільного бачення щодо подальших дій. А потім, коли це спускається на виконавців, тобто на представників міністерств, радників, помічників і т.д., вже нема такого контакту між працівниками, припустимо, в Сполучених Штатах і тут, в Україні. Важливо, що різні культури спілкування – це різні алгоритми дій. 

Коли, умовно, кожен народний депутат матиме помічника, який розумітиме, яким чином працюють офіси сенаторів, буде мати там контакти, тоді ситуація в рази покращиться, тоді можна буде говорити про швидку реакцію на українські виклики, які виникають.  

Якщо з Європою у нас за останні 8-9 років відбулася первинна інтеграція (українці зрозуміли, як комунікувати в Брюсселі, в Берліні та Лондоні), то з Північною Америкою досі є значна кількість проблем. Одним з основних векторів роботи молодіжних делегатів, окрім власне виступу в ООН, є налагодження взаємозв’язків із Сполученими Штатами, головним союзником України.

Ще варто відзначити проблему відсутності системної роботи з адвокації та лобізму українських питань на міжнародному рівні. Коли спалахнула війна на Близькому Сході між Ізраїлем і Палестиною, я приїхав у Вашингтон і бачив, як офісами усіх урядових організацій, кабінетами сенаторів і конгресменів «бігає» низка лобістів і дипломатів, які просувають ізраїльський наратив. До порівняння, я спілкувався із заступником голови в Українському кокусі в сенаті. Здавалося, це одні з найбільших лобістів, із якими українці мають бути щодня на контакті. І мені кажуть: «Ви перший українець, якого ми за три місяці тут бачимо». Тобто проблема є, адже відсутня системна, послідовна робота з партнерами щодо адвокації, просування українських питань. Це дуже важко, цьому треба навчитися, це дорого для держави, насправді. Але без цього ніяк.

Яка роль молодіжних делегатів у розв’язанні цих проблем?

Кирило: Ми повинні налагоджувати контакти з представниками різних країн для подальшої поглибленої співпраці. Більш стратегічні дії молодіжних делегатів ООН – це про розуміння, як держава інтегрує українську молодь в ширший світовий контекст. Ми повинні зробити так, аби нас цінували та готові були співпрацювати з нами у різних сферах діяльності.

Розкажіть, які меседжі ви доносили міжнародній аудиторії під час поїздки в ООН.

Кирило: Звісно, що найголовніше – це війна в Україні в усіх її аспектах. Людям, які не «глибоко в темі» української війни, складно пояснити, що таке «сидіти в окопах». Ми розповідали, що багато студентів прямо звідти продовжують здобувати освіту в навчальних закладах. Для них це нонсенс, вони не могли повірити: «Як це, там же артилерія б’є!»  

Ми показували, що війна охопила всі сфери нашого життя. Казали: «Все те, що ви зараз тут робите: снідаєте, обідаєте, вечеряєте, з кимось розмовляєте… Додайте, так би мовити, у всі ці свої буденні справи атрибути війни». Важко іноді приземляти людей до проблем сьогодення, коли вони думають про те, що буде через 10-15-20 років. 

До прикладу, одна делегатка з центрально-східної Європи каже: «Розумієте, у випадку таких-то показників глобального потепління, моє рідне містечко буде затоплене через 20 років. Ми ж казали: «Якщо зараз не зупинити Росію, то не треба чекати 20 років. Потенційно років через 10 і ваше містечко може розбити російська артилерія, як це сталось із Мар’їнкою, Бахмутом».Такі порівняння, історії підкреслюють, що у людства може й не бути можливості думати про довготривалі виклики, якщо ми зараз не розберемося із цими, що є вже.

Також намагалися пояснити, що таке росія насправді. Ключова теза, яку ми постійно аргументували, – росія є тюрмою народів і несе в собі зло, яке загрожує, якщо не всьому світу, то більшій його частині.

Микола: Оскільки я є вчителем історії та громадянської освіти, то під час своїх виступів здебільшого наголошував на проблемах, що стосуються освітніх процесів. Я казав, що освітяни, звісно, адаптуються до викликів війни: під час тривог проводимо дітей в укриття, бомбосховище тощо, але так не може тривати довго. Війна не може перейти у відносно тиху, затяжну фазу, де постійно будівлі наших шкіл будуть під загрозою обстрілів ракетами. 

Інший меседж про те, що Україна є дуже важливою для світу, зважаючи на її досвід, унікальність. Досвід України є готовим «рецептом», який можна використовувати іншим країнам. Як ми відреагували на повномасштабне вторгнення, як почали адаптовуватися, створювати некомерційні організації, волонтерські рухи, фонди, хтось пішов захищати Україну зі зброєю, вся країна змогла згуртуватися в умовах такого стресу. 

Через які способи, формати ви доносили ці меседжі?

Кирило: Насамперед ми ділилися власними історіями. Микола — викладач, який багато спілкується з дітьми, я – військовий, який дописував свою дипломну роботу на війні. Нам було що розповісти. Також ми зробили виставку про зруйновані українські університети. Це справляло враження на іноземців. Вони уявляли, що буде, якщо їм отут в Гарварді чи в Єлі, чи Колумбійському університеті прилетить Іскандером.

Окрім «масової» комунікації (публічні виступи, пресконференції), важливою є персональна комунікація, постійне просування наших наративів, зокрема серед основних молодіжних діячів Західного світу. Ми сподіваємось, що далі вони будуть включати це у свій порядок денний. Принаймні так було на Генасамблеї. Багато молодіжних делегатів інших країн після розмови з нами включали до своїх виступів тему України. Хтось просив матеріали, хтось — дати коментар. Наприклад, молодіжні делегати піднімали гуманітарні, соціальні питання, наприклад, насильство. Ми ж їм казали: «Ви говорите про проблему загалом, а в нас є конкретні приклади, у нас є Буча, де десятки, сотні зґвалтувань, чи можете ви про це зазначити?».Такою була постійна робота, яку не видно, на перший погляд. Але коли просування наративів є системним, з дня в день, з року в рік, це має свій результат.

Микола: На моєму телефоні встановлений додаток, який сповіщає повітряну тривогу, і я хвилювався, щоб він не спрацював, тож завжди вимикав звук у ньому. Але все ж одного разу прямо на Генасамблеї, під час виступу однієї із делегаток, на кілька секунд залунала сирена. Це була частина української реальності, яка вразила присутніх.

Також ми роздавали українську символіку. Я був трохи здивований, що наш прапор і герб для іноземців на вагу золота. Вони дуже хотіли мати атрибути з України, наліпки про російський корабель.

Якою є роль України в ООН в контексті сучасної геополітики?

Микола: Сьогодні Україна є так званою шпилькою (в хорошому розумінні цього слова), яка чітко показує світу, що треба діяти трохи по-іншому. Наші дипломати (хоч їх і небагато) роблять все можливе, щоб запевнити світову спільноту, що не можна заплющувати очі на війну в Україні та не варто голосувати за одне, а потім «цілуватися» з росією в коридорах. Україна є захисником не лише власних інтересів, а й спільних цінностей, які об’єднують світ. 

Які поради ви б дали молодим людям, які хочуть займатися захистом інтересів України у світі?

Кирило: Україна розробляє основні принципи молодіжної дипломатії. Це один із ключових процесів, що відбуваються в українській молодіжній політиці. Тож варто звернути увагу на інструменти, які пропонують там. 

Якщо ви маєте намір працювати у дипломатії довгостроково і систематично, важливо знайти своє місце, щоб уникнути вигорання. Ця робота вимагає великої витримки. 

Микола: Обізнаність та критичне мислення – це зброя проти російської пропаганди. Інший аспект, що важливо робити молодим українцям, – це здобувати якісну освіту, вивчати іноземні мови, бути активними, брати відповідальність за себе і за свою країну, не боятися цієї відповідальності. Просто брати і робити!