Бути відповідальним – це… Роздуми відомих українців про різні аспекти відповідальності

Чимало людей у сучасному світі вимагають дотримання власних прав, але скільки з них замислюються при цьому про власну відповідальність? Свого часу такі думки надихнули Богдана Гаврилишина на створення Декларації відповідальності людини, яка була опублікована у 2014 році. Декларація складається з 15 пунктів — дуже простих фраз, але глибоких і мудрих за своїм наповненням. Кожен із пунктів розкриває, в чому ми маємо бути відповідальними, щоб не чекати лише на дотримання прав, а робити власні кроки. 

На честь створення цього дороговказу, а також з метою запровадити Всеукраїнський день відповідальності Фонд родини Богдана Гаврилишина запросив відомих українців розповісти про те, у чому полягає їхня відповідальність, а також стосовно конкретного пункту декларації. 

Блаженніший Святослав Шевчук, Глава УГКЦ: “Хочу задекларувати, що я радо підтримую встановлення Всеукраїнського дня відповідальності. Очевидно навіть не тому, щоб ми були відповідальними лише один день у році, але, справді, щоби виховувати у нашому народі свідомість власної відповідальності як неодмінної умови гідності і свободи людини. Сьогодні ми знаходимося у такому моменті історії людства, коли безвідповідальність може зруйнувати свободу, і ось на горизонті уже маячать привиди новітніх тоталітаризмів. Я дякую Богу, що мав нагоду особисто знати пана Богдана Гаврилишина і мав нагоду особисто на цю тему з ним спілкуватися. Я пригадую, як він одного разу мені сказав, що, на його переконання, загальна Декларація прав людини, проголошена ООН, сьогодні фактично не виконується. Тобто є в такому колапсі через кризу розуміння особистої відповідальності сучасної людини за власні вчинки, за своє особисте покликання у житті, за наше суспільство, за довкілля, в якому ми живемо. І тому він разом зі своїми учнями почав працювати над Декларацією відповідальності людини. Врешті, я би дуже хотів, щоб кожна людина, кожен українець прочитав цю декларацію, тому що вона, на мою думку, заслуговує особливої уваги. 

На перше відчуття, вона багато в чому перегукується з Декалогом, тобто десятьма Божими заповідями. Особливо це видно в четвертому пункті — «Поважай інших». Відповідно до основних засад християнського світогляду, повага до кожної людини, незалежно від раси чи походження, релігії чи своїх переконань, основується на гідності її особи. І тут дуже важливо підкреслити, що ця гідність є вродженою, а не набутою чи наданою людським суспільством, чи якоюсь владою, чи якимось авторитетом. Навіть згадана Декларація прав людини на самому початку в своїй преамбулі стверджує наступне: визнання гідності, яка властива всім членам людської сім’ї, і рівних та невід’ємних їхніх прав, є основою свободи, справедливості та загального миру. А перша стаття каже, що всі люди народжуються вільними і рівними у своїй гідності та правах, вони наділені розумом і совістю і повинні діяти у відношенні одне до одного у дусі братерства. Я би сказав, що цей текст майже з підручника з морального богослов’я. Ми, християни, поважаємо гідність кожної людини як такої, що є сотвореною на образ Божий і є вінцем Божого творіння.

Поважати іншого — означає теж усвідомлювати і поважати власну гідність. Бо, зневажаючи ближнього, ми зневажаємо самих себе, властиво, руйнуємо власну свободу. Христос каже нам: «Як бажаєте, щоб вам чинили люди, чиніть їм і ви так само». Дуже дякую.”

Христина Гаврилишин-Батрух, Президентка фонду: День відповідальності — це ще не офіційний день, це день, який ми будемо старатися зробити народним, тому що це є дуже важливим для нас. 

Перший пункт Декларації відповідальності людини — «Говори правду». Що це означає? Ми всі знаємо, що життя складне, і часом ми можемо не бути цілком правдивими. Але варто бути правдивим до своїх цінностей. Це є дуже важливим. Ніколи не можна забувати про те, що є важливим для нас, для нашої сім’ї, для суспільства. 

Говорити правду — це означає бути скромним до тих справ, які нас торкають у житті. Ми мусимо старатися бути правдивими до себе, перш за все, і тоді до інших, бо це той спосіб, де ми можемо будувати суспільство. Жити у суспільстві — означає разом йти до спільних цілей, разом будувати демократію, разом старатися робити добро. І я думаю, що цей перший пункт Декларації означає те, що як ти говориш правду, ти можеш очікувати від інших, що вони будуть тебе наслідувати і робити те саме.” 

Олександра Матвійчук, координаторка Євромайдан SOS, голова правління Центру Громадянських Свобод: Права людини — це щит, який захищає кожного з нас від сваволі більшості, якою б потужною ця більшість не була, чи то в обличчі державної машини, чи то мільйонного натовпу. І саме тому свобода — фундаментальна цінність. Вона не зводиться до банального вибору між двома сирами в холодильнику. Права людини і ідея, що кожна людина має права, сьогодні сприймається як належне. Але в нашій історії не так давно людей викидали з роботи за участь у мирних демонстраціях, садовили в тюрми чи відправляли в заслання за критику влади. Те ж саме ми зараз бачимо на тимчасово окупованих Росією українських територіях. 

Права людини не даються раз і назавжди. Ми кожного дня проходимо тест на їхнє утвердження. І якщо ми провалюємо цей тест протягом тривалого періоду чи уникаємо відповідальності, то рано чи пізно будемо змушені платити дорогою ціною. 

Я думаю про цю ціну, коли згадую слова матері загиблого героя Небесної сотні — 19-річного студента Романа Гурика. Вона на суді говорила, що не хотіла пускати сина на Майдан, бо, як кожна матір, вона боялася за його життя і здоров’я. Але згадала, як сама за 10 років до цього стояла на цьому ж Майдані, обстоюючи права людини, і просто не мала морального права йому заперечувати. Я згадую про цю ціну, коли ставлю сама собі питання: «Невже і мої діти будуть змушені виходити на цю площу, щоб доводити до кінця те, чого не встигли ми, їхні батьки?». 

За соціологічними опитуваннями в Україні більша половина громадян, права яких були порушені, навіть не намагаються їх захистити. Євген Сверстюк колись писав, що в кожні часи є різні люди, які живуть одним днем, які тільки думають, як вижити, ті, які мають очі завидющі, руки загребущі. А є такі, які скрізь підставляють свої руки, тому ще все розсипається, коли бракує тих добрих рук, які наводять лад. У нормальні часи таких людей називають добропорядними громадянами. В часи, коли щось негаразд зі здоров’ям суспільства, таких людей називають героями. Але на героях не виїдеш — підпирати плечима суспільні інституції повинні усі. Так само і захист прав людини — справа кожного.” 

Павло Шеремета, менеджер-економіст, засновник Києво-Могилянської бізнес-школи (KMBS), керівний партнер компанії «Прорив.in.ua»: У цьому пункті декларації Богдан Гаврилишин розпочинає з того, що говорить: «Будь законослухняним». Я думав, що він, можливо, скаже таке: будь законослухняним, якщо зараз не революція або закони не є справедливими. Але він просто каже: «Будь законослухняним». Крапка. Я думаю, що в цьому він є правий. Він вводить це в абсолют.

Будь законослухняним — це європейська цінність. Це те, що створює порядок в суспільстві.

Якщо закон не подобається, працюй над тим, щоб його покращити! Якщо ти всередині парламенту, організуй коаліцію, якщо ти є поза парламентом, створи суспільну коаліцію для того, щоб кращий закон був прийнятий. Але поки діє цей закон, то ці податки потрібно сплатити, ці обов’язки потрібно виконати, потрібно почекати, поки червоне світло перемкнеться на зелене.

Для мене, особливо в останні роки, країна починається не з Банкової, не з Грушевського і не з Парламенту, вона починається з під’їздів, з будинків, з вулиць, з муніципалітетів, з міських рад, з сільських рад. Я радий, що зараз багато моїх друзів, багато шанувальників Богдана Дмитровича йдуть у місцеві ради. Саме там ми можемо творити місцеве законодавство, там ми можемо робити сприятливе місцеве регулювання задля того, щоб наші міста й села були кращими, щоб наші райони та області розвивалися.

Ми бачимо, і Богдан Дмитрович це бачив, що зміни з Києва вниз у великій складній країні, як Україна, даються дуже складно. Ефективніше це робити знизу вверх. Зараз є хороший час. Ті з нас, у кого є обов’язок перед країною проголосувати 25 жовтня і підтримати тих людей, які в пріоритет ставлять розвиток свого міста, свого села, — потрібно це зробити!

Богдан Дмитрович говорить також про здорове довкілля, і він говорить не тільки про екологію, адже це очевидно — не роби речей, які шкодять природі. Я був здивований, як він уже в старші свої роки, в душі все одно був молодим. Він не спокушався на імпульс зневіри, недовіри, відчаю. Навпаки, він був, напевно, одним із найбільших оптимістів, любителів життя, яких я знав у своєму житті. І тому, коли він говорить про здорове довкілля, це означає дбати про здорове довкілля навколо нас — своєю посмішкою, своїм оптимізмом, своєю вірою в майбутнє. Таким був Богдан Дмитрович. Давайте це світло будемо нести далі у світ і допомагати нашій країні!”

Євген Глібовицький, журналіст, політолог, учасник Несторівської експертної групи: Богдан Гаврилишин залишив по собі неймовірно важливу спадщину — він концептуалізував ті поняття, які не могли вільно дискутуватися впродовж радянського періоду української історії. І він, фактично, дав нам змогу спростити чи скоротити частину переходів, які зараз робить українське суспільство. Один із концептів, який вносить Богдан Гаврилишин, — це концепт ефективного суспільства. Він дивиться на це, як на цілий набір показників, які дуже складно об’єднати в один. Ми говоримо про потребу членів суспільства бути свідомими себе, тобто суб’єктними, вони мають добре розуміти, чого вони прагнуть, що можуть, чого їм бракує — яких знань, якої інформації. Вони спроможні об’єднуватися в групи, встановлювати горизонтальні зв’язки між собою. Це означає, що такі члени суспільства розуміють ширші обставини, в яких вони існують — що вони свідомі своєї історії, свідомі своїх трендів культурних, що вони розуміють, як, наприклад, релігійні пріоритети, які є у конкретному суспільстві, впливають на нього. Це так само питання, наскільки вони можуть бути економічно ефективними, як вони бачать своє місце в світі. 

Перше питання, чи вони є свідомими того, що відбувається в світі, і чи вони розуміють, яким чином ті процеси, що відбуваються в глобальній економіці, впливають на Україну, і наскільки Україна впливає на якісь процеси в глобальній економіці. 

Богдан Гаврилишин намагався зрозуміти, яким чином, доклавши ті зусилля, які ми можемо докласти, маючи ті ресурси, які ми маємо, ту енергію, яку ми маємо, ті знання, які ми маємо, добитися найбільшого результату. Як ми можемо бути найбільш ефективними і найбільш результативними для себе. І це, практично, говорить про те, що Богдан Гаврилишин говорить про те, що ми мусимо дбати не лише про те, щоб ми себе добре почували, але так само дбати про те, щоб ми весь час були в стані ефективності, в тому стані, в якому ми можемо бути найбільш результативними тут і зараз і в майбутньому.”

Уляна Супрун, в.о. міністра охорони здоров’я україни, громадська активістка та реформаторка, голова аналітичного центру NGO Arc.UA:Другий пункт декларації звучить так: «Підтримуй своє здоров’я у найкращому стані, щоб не обтяжувати суспільство витратами на твоє лікування». Я підтримую цю ідею, очевидно, але не лише через те, що ми маємо дбати про фінанси, хоча це також є дуже важливий аспект. І це правда, що попередити захворювання є набагато дешевше, ніж лікувати його. За кожну одну гривню, яку ми інвестуємо у превенцію, ми можемо зекономити 99 гривень на лікування. І коли ми дбаємо про своє здоров’я, то даємо значно менше навантаження на систему охорони здоров’я. Ми це бачимо зараз із пандемією, яка відбувається. Але дбати про своє здоров’я також важливо просто заради себе. Заради того, щоб ми мали більше сили, більше енергії кожного дня. І щоб ми могли жити довше і бути більш щасливими. Коли ми є більш щасливі, більш здорові, ми можемо розвивати і себе, і нашу країну, і нашу економіку.

Часто, коли в нас щось болить, чи виникають якісь дивні симптоми, ми не одразу йдемо на огляд до свого лікаря, бо думаємо, ну, якось воно пройде. Але так легко можна пропустити сигнали, які нам подає наше тіло. Щоб ми вчасно йому допомогли і щоб якась хвороба не розвинулась до такого ступеня, що її вже не можна вилікувати. А про плановий огляд взагалі мало хто думає.

Згадайте, коли ви в останнє були у свого сімейного лікаря, щоб перевірити своє здоров’я. Тож будемо проходити декотрі правила превентивної медицини.

Перше — це регулярно робити скринінгові тести.

Друге — мати якісний сон і хоча б за півгодини до сну відкладати телефон.

Третє — вчасно вакцинувати себе і свою сім’ю, своїх дітей, щоб захистити від небезпечних інфекційних захворювань. Нагадую вам, що зараз починається сезон грипу і даю всім челендж — ідіть і вакцинуйтеся проти грипу!

Четверте — здорове харчування. Не пробуйте якісь дієти чи якісь жорсткі обмеження. Треба збалансовано харчуватися і пити достатньо води.

І п’яте — це фізична активність. Тут треба пам’ятати, що будь-яка фізична активність є кращою, ніж її відсутність. Не всі будуть ходити в спортзал, але ми можемо ходити пішки, їздити на велосипеді — це все працює. Турбота про себе і своє здоров’я є дуже важливою. Не можна дбати про свою хату і свою машину, і не піклуватися про себе. Слухайте свій організм, допомагайте йому. Ну, і наостанок — мийте руки, тримайте дистанцію, носіть маски там, де потрібно. Пам’ятайте, що ваше здоров’я — це передусім ваша відповідальність. Давайте будемо відповідальними громадянами.”

 

 

Анжеліка Рудницька, співачка, художниця, президент мистецької агенції «ТериторіяА»: Надзвичайно важливо не вважати, що, якщо ти закінчив школу, університет, отримав диплом, то на цьому закінчилась уся твоя освіченість й уся твоя культура. Світ розвивається, розвиваються технології, розвивається сфера комунікацій. Дуже багато речей людство відкриває, які раніше були незрозумілими. І тому кожному з нас доводиться опановувати нові й нові знання.

Чому для мене так важливе питання освіти й культури? Тому що все інше – це вже надбудова. Людина має чіткі принципи, якщо людина базується на загальнолюдських цінностях, на християнських цінностях, на національних цінностях, знає культурний фундамент свого народу, їй дуже легко і просто відповідати на будь-які виклики, які є у суспільстві. І, зрештою, цінності формують як одну людину, так і ціле суспільство. І якщо у нас буде все гаразд із принципами і цінностями, якщо ми будемо освіченими, культурними людьми, нам буде набагато простіше вирішувати питання і в нашій політиці, і в економіці. Такі принципи, як, наприклад, не вкради, не бреши, мають діяти не лише у передвиборчий період, але кожного дня, кожної години, кожної хвилини у нашому суспільстві. 

Дуже легко сказати: «Нас не чують, нас не бачать, ми хочемо, щоб за нас вирішили питання». Набагато складніше взяти відповідальність на себе і зробити те, що належить. Кожного дня ви щось важливе робите для себе, для своєї родини і для нашої країни. Такими малими кроками ми будуємо нашу велику країну.

Богдан Дмитрович говорив, що його знання більше базуються не стільки на книжковому досвіді, скільки на людському. І неймовірно важливо вчитися одне в одного. Важливо створювати творчу, життєлюбну, оптимістичну атмосферу, яке перетворюватиме наше життя на спільнотворення, а, суспільство, власне, це і є спільнотворення.” 

Володимир Лавренчук, банкір та економіст, колишній голова правління банку Райффайзен Банк Аваль: У моєму житті усвідомлення гармонії прийшло не одразу, але через дуже багато років. Спостерігаючи за великою кількістю успішних бізнесменів і не тільки людей бізнесу, я можу свідчити, що тільки гармонійно розвинуті, цікаві особистості, які мають власні захоплення, які опікуються громадою свого села, міста, а дехто й країни, мають довгостроковий і ціннісний результат. Я дуже вірю, що люди, які вбирають у себе ціннісні речі, об’єднують інтереси громади і свої власні, і професійні, саме вони мають справжній, вагомий і довгостроковий успіх.

Успіх людини насичується і збагачується успіхом інших людей у громаді.

Дуже важливе значення має усвідомлення того, що ти можеш досягти чогось справжнього, не обов’язково глобального-світового, але чогось справжнього у своєму житті, коли ти гармонійна людина, коли ти свідомий своєї гармонії.

Я дуже мрію, щоб ця декларація стала популярною серед молоді, і молоді це дуже треба, і нам це дуже треба, щоб бути людьми змістовними, сильними, які відчувають свою відповідальність перед собою, перш за все, щоб наше життя було змістовним, кращим і насиченим гарними подіями.

Бажаю декларації відповідальності людини не тільки стати солідним світовим документом, але й побутовою темою для молодих людей.” 

Ірина Іванчик, підприємиця, засновниця благодійного фонду «Повір у себе»: Починати роздуми над вирішенням проблем потрібно з усвідомлення того, що саме є проблемою. Тому що дуже часто в нашому житті проблемою для нас є ми самі. І з усвідомлення проблеми, яку ми створюємо для свого власного життя, для життя своєї родини, для суспільства, починається наш шлях до виконання цієї максими. Пандемія, яка є сьогодні, — вона є відсилкою до нашої власної відповідальності. І проблема здоров’я не є тільки проблемою наших лікарень. Вона є проблемою також нашого способу життя — що ми їмо, займаємось чи не займаємось спортом і чи ми самі в змозі попіклуватися про своє здоров’я, а також про здоров’я своїх близьких. І з цього, власне, розпочинається наш добробут. Можливо, це якась дуже приземлена проблема, але вона є дуже показовою, тому що, якщо ми не зможемо вирішувати власні проблеми, приділяючи цьому час і зусилля, то як ми можемо ставити більш глобальні проблеми, які стосуються нашої держави, наприклад.

Деколи ми не можемо усвідомити, в чому є проблема, і шукаємо проблему в комусь іншому. Богдан Дмитрович підказав нам також, що критерій, за яким ми можемо знайти корінь проблеми, — це є те, на що ми нарікаємо. Зазвичай, ми нарікаємо на когось — на своїх батьків, на подружжя, на державу, на чиновників, і дуже рідко звертаємо увагу на те, які ми могли би бути для того, щоб зменшити наші проблеми.

Громадський рівень. На громадському рівні треба звернути увагу на цей баланс — що ми даємо суспільству і що ми хочемо взяти від суспільства. І, здавалося б, що гармонія може бути, коли це є співвідношення 50 на 50. Але для того щоб ми будували це добре суспільство, в якому би з кожним днем, з кожним роком ставало нам жити приємніше, легше, де б ми могли краще себе реалізувати, цього замало. Щоб рухатися вперед, треба змінити цю пропорцію бодай на один відсоток. Давати на один відсоток більше для того, щоб суспільство розвивалося в правильному напрямі. Тому дивимося навколо себе — що ми можемо зробити просто сьогодні і просто зараз.

Дуже корисно при вирішенні проблем звертати увагу на маленькі перемоги над собою, і кожну таку перемогу святкувати. Звертати увагу, звичайно, і на невдачі — тільки для того, щоб глибоко їх проаналізувати, з оптимізмом виправляти, вирішувати і йти далі.” 

 

Денис Блощинський, засновник 42 Agency, співзасновник фонду “З Країни в Україну”, со-організатор Alfa Jazz Fest, музикант: “Я хотів би виокремити два надзвичайно важливих контексти толерантності — свободу та гідність, без яких її просто неможливо собі уявити. Філософський аспект цього феномену акцентує увагу на готовності саме в такий спосіб із гідністю сприймати особистість, подію, явище, яке людина зустрічає на своєму шляху. І свобода іншої людини, свобода самореалізації людини в соціумі лежить в основі політичної взаємодії навколо толерантності.

Різноманіття. Основа цього поняття подарована нам природою. Сама природа демонструє розвиток складних систем, природних систем на принципі біорізноманіття, і навколо цих принципів будується надзвичайно велика кількість речей, про які ми навіть не ставимо собі зайвих питань, просто живемо і спостерігаємо за цим. Але, насправді, потрошечку ці принципи починають переходити і в життя.

Толерантність до різноманіття має бути народжена та виборена в душі реальної людини. Ми не можемо говорити про толерантність до різноманіття абстрактно. В цьому просто не має ніякого сенсу. Прописані в підручниках чи наукових статтях ці слова залишаються словами на папері. Лише в душі реальної людини, яка проживає це, вони набувають сенсу і певних максим, до яких ми маємо прагнути. Толерує жива людина, яка наділена власними пересторогами, упередженнями, страхами. Самовиражається, самостверджується така ж сама інша жива людина зі своїми смаками, поглядами та підходами до життя. Вся наша теоретична підготовка до толерування і до толерування до різноманіття починається та закінчується рівно в той час, коли справа доходить до зіткнення світів двох культур, двох всесвітів різних людей. Що можна говорити, коли йдеться не лише про двох людей, а про людину і громаду, про всесвіт і про сотні, тисячі всесвітів? А що нам робити, коли ми перейдемо на рівень взаємодії між громадами, між націями, між народами?

Як резюме, я хотів би трохи торкнутися певних сторін того в цьому понятті, що нам надає великі можливості. Ми зараз говоримо про нагальність змін, про реформи, про покращення, але ті з нас, хто стикався із породженнями старої системи, прекрасно знають, що більшість наших систем — від системи публічного управління до системи охорони здоров’я, від шкільної системи до систем на рівні місцевого самоврядування — потребують не покращень, вони потребують трансформацій. Саме таке сприйняття світу, яке допомагає виробити цю навичку — бути толерантним до різноманіття, надає нам можливість побачити нове, побачити в хаосі невизначеності нові можливості і вибудувати те нове майбутнє, яке ми так сьогодні потребуємо і як люди, і як персони, і як громада, і як міста, як селища, і як нація, як країна.”

Руслана Лижичко, співачка, композиторка, громадська активістка: Цього року я розпочала захист карпатський лісів, які сьогодні дають нам чистий кисень, чисте повітря.

Довкола нас — цілий світ. Він гине, тому що люди побудували свою цивілізацію на знищенні природи. Це егоїзм. Егоїзм, якому назва — споживач. Для мене споживач — це людина, як знищує довкілля, природу, безцінний дар і себе, в першу чергу. Природа створила нас, не ми природу. Ми її діти, тому ми маємо змінити щось у собі, якщо ми фактично сьогодні дійшли до тупика як цивілізація, що будує себе не руїнах природи. Людина споживає ресурси сьогодні і виправдовує це тим, що це необхідно. Яка необхідність у знищенні природи? Яка необхідність у знищенні лісів, зокрема у Карпатах, яка необхідність у знищенні річок, у забрудненні повітря. Яка необхідність викидати вуглець, який, фактично, створює парниковий газ, внаслідок чого виникає глобальне потепління. Ми бачимо сьогодні кліматичні зміни. Ми не в стані захистити клімат. Ми не в стані захистити природу. Таке враження, що ми загубилися в часі, загубилися в своїх цінностях. Ми декларуємо їх, але це залишається на рівні декларації.

Ми сьогодні не в стані захистити хоча би власний карпатський ліс. Мої заклики вже тривають довгий час. Мої соціальні ролики, мої активності, все моє перебування в Карпатах — усе спрямоване на абсолютно волонтерську, альтруїстичну самовіддачу цій темі.

Ми достатньо сильні, щоб зберегти нашу природу, її унікальну красу, яку Бог дав нашій країні. Україна прекрасна. Краєвиди — фантастичні!

Відповідальність зберегти  природу — на кожному з нас, хто споживає її дари. Ми не можемо перекладати це лише на урядові структури, чи нарікати на владу, чи говорити, що недостатньо активні якісь екологічні програми, чи зелені проєкти і так далі. Якими б активними не були лідери, відповідальність і усвідомлення — на кожному з нас.

Мій заклик сьогодні — згадати заповіді Богдана Гаврилишина — неймовірно глибокі, неймовірно сердечні, й не просто згадати, а й слідувати їм.”

 

Запрошуємо вас підтримати ідею запровадження Всеукраїнського дня відповідальності: https://bit.ly/2GWhxZG