Голоси виборців: про пряму демократію, відповідальність за вибір та візуальну політичну комунікацію у Швейцарії.

Про пряму демократію у Швейцарії говорили з європейським експертом п. Адріаном Шмідом під час формату #ResponsibleTalks Europe в рамках проєкту #bh15, який у цьому році розширив кордони “розмов про відповідальність”. Перша зустріч в оновленому форматі стала можливою завдяки співпраці з Посольством Швейцарії в Україні . 

Подія відбувалася в сучасній арт-галереї “Цех” та ще й з візуальним супроводом унікальної для України виставки історичних постерів “VOTES & VOICES” від Museum für Gestaltung Zürich, завдяки чому ефект від почутого підсилювався у кілька раз. Виставка плакатів до швейцарських референдумів з 1918 року до сьогодення є чи не найкращим візуальним супроводом до розмов про пряму демократію і рухи, які відбувалися в країні впродовж століття.

З часу створення Швейцарської Конфедерації у 1848 році громадяни Швейцарії завдяки системі прямої демократії були й залишаються активними учасниками процесу ухвалення політичних рішень. Ініціативи та референдуми створюють засади для народного голосування, яке відбувається на рівні громад, кантонів та всієї Швейцарії.
Референдум як інструмент прямої демократії
  • Референдуми проводяться у Швейцарії на всіх політичних рівнях – у громадах, кантонах та федерації. Вони є головним інструментом прямої демократії і, таким чином, важливим елементом орієнтованої на суспільну злагоду політичної системи Швейцарії. Близько половини всіх референдумів, що проходять у світі, відбуваються у Швейцарії.
  •  Референдуми дозволяють проголосувати про попередньо внесену шляхом народної ініціативи пропозицію або визначитись з якимось політичним рішенням, запропонованим на обов’язковому чи факультативному референдумі.
  • Щоб народна ініціатива була дійсною, необхідно протягом 18 місяців зібрати сто тисяч підписів громадян, які мають право голосу і вимагають внесення змін до Конституції. Народна ініціатива може походити від громадян, організацій та партій, але не від уряду чи парламенту.
  • На обов’язковому референдумі виборці ухвалюють рішення щодо прийнятих парламентом змін до Конституції, вступу до міжнародних організацій колективної безпеки чи інших наднаціональних утворень,  а також щодо заявлених як невідкладні федеральних законів, які не торкаються конституційних засад і мають термін дії понад рік.
  • На факультативному референдумі громадяни можуть схвалити або відхилити будь-який прийнятий парламентом законодавчий акт, що потребує затвердження на референдумі (зокрема, федеральні закони, міжнародно-правові угоди тощо). Референдум проводиться, якщо щонайменше 50 тисяч виборців або 8 кантонів звертаються з такою вимогою протягом ста днів з моменту офіційного оприлюднення документа.
  • На федеральному рівні правом голосу користуються всі громадяни Швейцарії, які досягли 18-річного віку, незалежно від того, проживають вони у Швейцарії чи за кордоном. У деяких кантонах право на участь у голосуванні на рівні громади за певних умов надається також і іноземцям, які мешкають там.
  • Відсоток участі громадян у голосуванні (явка) вирішальною мірою залежить від змісту винесеного на референдум питання і на федеральному рівні складає в середньому 45 %.
  • Схвалення або відхилення того чи іншого проекту визначається простою більшістю від поданих голосів.
  • З часу заснування Швейцарської Конфедерації у 1848 році швейцарські виборці запрошувались до урн для ухвалення рішень загалом на 599 загальнонаціональних референдумах: 295 проектів було прийнято, 314 відхилено. Особливо багато негативних рішень було ухвалено на референдумах за народними ініціативами. За згаданий період було схвалено лише 22 ініціативи, а 181 відхилено.
  • Народні ініціативи у прямій демократії Швейцарії являють собою важливий імпульс для змін і вже самої загрози проведення референдуму достатньо, щоб спонукати законодавців до дій.
На голосування часто виносяться питання, які розпалюють уми й викликають гостру ідеологічну полеміку. Свідченням таких дискусій є агітаційні плакати, за допомогою яких політичні сили з початку ХХ століття намагалися перед референдумом вплинути на суспільну думку. Кліше і перебільшення, грубі спрощення, набір грубуватих сюжетів та куцих слоганів – усе це відповідає законам жанру, що розрахований на безпосереднє звернення до мас та маніпуляцію ними. Однак, багато знаних художників та дизайнерів створювали такі плакати, які залишилися в колективній образній пам’яті швейцарського народу і стали іконами швейцарського плакатного мистецтва.
Після Другої світової війни в процесі загальної деідеологізації та розробки нових рекламних стратегій пристрасті у плакатному жанрі поступово заспокоїлись. Але і зараз на фоні багатьох необразливих, політкоректних агітаційних плакатів на вулицях нерідко з’являються яскраві образи, які суперечать конвенційній естетиці та свідомо провокують до політичної дискусії.
Гарною ілюстрацією цього є обидва плакати, з яких розпочинається виставка: у вигляді огидної гієни, яка відчайдушно жестикулює, Отто Баумбергер у 1920 році зобразив політично активну жінку з метою, щоб проголосували проти надання жінкам виборчого права (Швейцарія залишалась останньою західною республікою, де жінки не мали права голосу).
З тих самих консервативних кіл походить і випущений 2009 року плакат щодо заборони мінаретів, який спричинив до гарячої міжнародної дискусії. На ньому мусульманка в нікабі  також уособлює образ ворога, але тепер уже викриває відсталість та безправ’я жінок в ісламі.

Статтю підготовлено за матеріалами прес-анонсу виставки “VOTES & VOICES” .

Фото: Маріанна Єлейко. Більше світлин за посиланням.

 

#bh15 – це проєкт з популяризації Декларації відповідальності людини, створеної Богданом Гаврилишиним.

#bh15 #ResponsibleTalks – офлайн зустрічі з цікавими особистостями на теми відповідальності людини.

Команда Фонду родини Богдана Гаврилишина на події “Direct democracy and responsible society in Switzerland”.