Міркування про те, як епідемії минулого вплинули на розвиток людства

У часи, коли новини про поширення та прояви коронавірусу звучать із кожного електричного приладу та хіба, що не линуть із домашньої праски, починає здаватись, що світ стикнувся із чимось новим, що віднині змінить напрямок руху цивілізації. Та чи це так насправді? Вдамося до ретроспективного аналізу світової історії та дослідимо саме ті проміжки часу, коли спалахи певних інфекційних захворювань лишали глибокі сліди, наче кратери від падіння астероїдів. Можливо, знахідки стануть базою для нашого розуміння щодо подальшого напрямку суспільного прогресу.

Протягом останніх десятиліть широко презентується концепція доказової медицини, що предписує використання лише тих підходів, котрі базуються на довгострокових спостереженнях за станом людей, діагностичними та лікувальними тактиками. Проте, якщо задуматися, чи в котрусь з епох представники найгуманнішої із професій відкрито проголошували свої методи бездієвими або навіть шкідливими? Якою ж була ціна самовпевненості медиків минулих століть?

У XIX сторіччі, під час другого спалаху холери, європейські світила визначали правильним лікуванням стимулювання втрати «поганих», на їх думку, рідин шляхом позбавлення пиття, застосування певних ліків та утримання хворих у приміщеннях з високою температурою. Лікарі, що відхилялась від тогочасної наукової парадигми, зазнавали жорстокої критики та визнавались шарлатанами. Цілком зрозуміло, що згадані інтервенції лише посилювали зневоднення, тому смертність в інфекційних відділеннях сягнула 30-40%. Для порівняння, природна смертність від недуги в Індії не перевищувала 20%. Ось такий взірець того, що будь-які маніпуляції із організмом людини потребують детального, тривалого та безпристрасного вивчення, і лише потім – впровадження. Таким чином, ми дійшли першого висновку, що звучить наступним чином:

Науковці теж помиляються

Термін «карантин» походить від вживаного венеціанцями слова «карантина» – «сорок днів». Саме стільки мали бути ізольованими усі кораблі, що прибували до Венеції у XIV-XV сторіччях перш, ніж екіпаж та пасажири могли вийти на берег. До цих мір вдавалися з метою переривання передачі чуми. Цій практиці передувала традиція трентіно, започаткована у 1377р. у Республіці Рагузія, Далмація, що була нічим іншим, як тридцятиденним періодом ізоляції. Згадки про відокремлення хворих від місць перебування здорових людей можуть бути знайдені ще й у багатьох книгах Священного Писання. То ж за сукупністю історичних даних, сьогоденні заходи із дистанціювання та самоізоляції не є унікальним явищем, та ми стверджуємося у думці:

Ніщо не ново під місяцем

Певно, всі читачі стикалися у періодиці з чутками про біологічну зброю як важіль впливу на відносини між державами, використанням котрих подекуди погрожують представники диктатур. Не секрет, що різного ступеню успішності розробки у цьому напрямку провадяться, починаючи з 20 століття.  Широкого розголосу набула діяльність «Загону 731» Імператорської армії Японії, в рамках якої здійснювалися експерименти щодо розповсюдження бліх-переносників чуми задля підриву сил супротивника. Але чому така пильна увага приділялась досить екзотичним видам боротьби? Мабуть, далекоглядні уродженці країни сонця, що сходить, розуміли, що невидима загроза може стати поштовхом до наближання заходу світоча для цілих поколінь.

Одним з прикладів може бути Південна Аравія, прекрасний маленький світ, збудований за кошти з продажу дорогих і цінних товарів – пахощів і спецій. Він пережив Велике переселення народів та війни, пов’язані з розпадом Римської Імперії, а потім органічно вписався у Візантійський світ. Проте він був підірваний під натиском чуми. Нестача робочої сили, порушення інфраструктури (старіння іригаційних каналів, що зрошували вартісні рослини) та переривання торгових зв’язків, наче за принципом доміно, за кілька десятиліть зруйнували невелику, але високопродуктивну цивілізацію. Вочевидь, не можна нехтувати соціальним економічним відлунням епідемій, та визнати наступну сентенцію:

Зміни не минучі

Цілком зрозуміло, що невизначеність малює в уяві страхітливі картини майбутнього. Чи можемо ми, перевівши погляд назад, побачити трансформацію укладу життя, що відбулася за оптимістичним сценарієм? Коли минула криза, спричинена пандемією Чорної смерті, середньовічні робітники стали в ціні, як у сенсі фізичної сили, так і в матеріальному плані. Феодальна системи із чіткою підпорядкованістю землевласникові похитнулася, адже робоча сила стала більш гнучкою, мобільною та незалежною у пошуку кращої долі. Всесвітня історія людства має не лише сторінки, пофарбовані у чорне, а й білі аркуші, бо ж, як сказав хтось з мудреців:

 «Зміни не завжди до гіршого»

Авторка статті: 

Островська Катерина, Українське Товариство Гендерної та АнтиЕйджинг Медицини

Випускниця програми “Молодь змінить Україну – 2019”