Підсумки 2020-го. Прогнози на 2021-й.

Завершується 2020 рік. Тож саме час зупинитися, озирнутися і проаналізувати, яким він був, які зміни, трансформації, виклики, падіння й успіхи він приніс, чого навчив і які перспективи відкриває на майбутнє. 

То ж ми вирішили подивитися на цей рік всебічно і запросили відомих українців, фахівців із різних сфер, дати свої оцінки 2020-му і поділитися прогнозами на 2021 рік.  

Запис прямого ефіру можна переглянути за посиланням “Ми у 2020-му. Підсумки року та звіт фонду”.

Христина Гаврилишин_Батрух: “Я вважаю, що з кожною кризою можна чомусь навчитися. Я думаю, що ми багато навчилися. Перше — що цей світ є один, і те, що стається в Китаї, може статися в Україні, чи Швейцарії, чи Америці. Це значить, що люди є одні й однакові в кожній країні, і вони всі перед цією кризою мусили зробити підсумки, як вони живуть, як вони працюють, які є їхні цілі. Мені було дуже соромно, що я не могла до України їхати цього року. Перший раз від 90-го року, що я не була в Україні. Але я бачила, що наш фонд зумів із кризою працювати, ми в контакті онлайн постійно, ми слідкуємо за всіми шляхами наших учасників. Ми є дуже горді з того, що зуміли якось перейти ту кризу й не стратити контакт із вами всіма. Головне є те, що Фонд родини Богдана Гаврилишина є більше як п’ятеро чи шестеро Гаврилишинів. Це є родина МЗУ, це є родина Україна, котра доказала, що не гірше вона перейшла цю кризу. Вітаю вас всіх! І багато є успіхів на сьогоднішній день.”

Володимир Лавренчук: “Кінець року, мені видається, став кращим, ніж скептики могли очікувати в умовах, в яких була економіка світу і України. Є багато причин мати оптимізм. Я дуже коротко зупинюсь на загальних оцінках, які мені видаються небаченими раніше й екстраординарними в економічному світі. Зупинки виробництва, або локдауну, на невизначені терміни мали неабиякий негативний вплив на економіку, й економіка світу, за винятком тільки Китаю, напевно, демонструє небачене падіння виробництва. Також небаченим в новітній історії є втручання держави в бізнес, а також фінансова підтримка, яка надана переважно малому бізнесу, що постраждав від такої зупинки і який у багатьох країнах продовжує нести великі втрати. Це не тільки туризм і транспортування, пасажирські потоки. Дуже багато галузей пов’язані з локдауном, тому що скрізь значно змінились споживацькі звичаї населення.

Отже, небачені зупинки, велике падіння, велика державна підтримка, змінюється роль держави. І апологети ліберального капіталізму й того, що ринок все вирівняє, сьогодні, скоріше за все, віддають перевагу державотворцям і державовладцям, які беруть відповідальність за державу. Це мені видається дуже знаково для України, яка рік чи півтора тому озвучила політичними лідерами лібертаріанство й усякі інші експерименти над молодою і поки ще слабкою економікою України.

Що це тепер означає для нас — для України і для українців? Що можна чекати у 2021 році? Можна спостерігати, що ситуація вийшла кращою, ніж можна було би очікувати, з двох економічних причин. Це те, що ринки були привітливі для нас, мається на увазі, що ціни на традиційні українські експортні товари були вигідні для України. І також, що реформи, розпочаті в часи Революції Гідності по впровадженню міжнародних стандартів у багатьох сферах — енергетичній, фінансовій й інших, привели до можливості вистояти в цю кризу. Це вперше на моєму досвіді, а я маю досвід чотирьох фінансових криз в Україні! Вперше, коли глибока економічна й фінансова криза не призвела до паніки, до втрати вартості грошей, до великих соціальних і фінансових втрат всього населення України.

Курс доволі впевнено тримає коридор, процентні ставки падають. Усе це абсолютно неймовірно і це дуже позитивно, але це не ефект одного дня. Я хочу ще раз молоді сказати, що реформи, які здійснюється структуровано, пакетно, гармонійно й розумно, дають дуже великий ефект, те що зараз ми й спостерігаємо.

Отже, тепер висновок на 2021 рік. Багато хто прогнозує візуалізацію у вигляді латинської букви “V”, тобто падіння й одразу підйом. Може бути буква “L” — падіння й довге перебування внизу. Може бути знак “Nike” — дуже повільний вихід із кризи для багатьох країн. Ми можемо чекати ще більшу диференціацію між багатими й бідними, і де знайде себе Україна, залежить від багатьох учасників цієї програми. Сьогоднішнім станом нашого іміджу, репутації, ми, скоріше, можемо розраховувати на “Nike”, тому треба втручання і треба багато ініціатив для того, щоби все-таки держава дивилася на букву “V”, щоб ми відновлювалися швидше на благо кожній українській родині.

Я сподіваюсь дуже на молодь України і дуже люблю Фонд родини Богдана Гаврилишина.”

Дмитро Шимків: “2020-й — рік викликів для фармацевтики, рік викликів для медицини. COVID-19 змінив площину прийняття рішень, зробив вимоги для світової науки працювати швидше і знаходити рішення, які дають нам змогу побороти цю хворобу і перевести ситуацію з пандемією в ендемію. І це те, чого я очікую в 2021 році. 2020 рік — це виклики для фармацевтики виробити необхідну кількість продукції з огляду на попит населення. Деякі продукції для Дарниці зросли на 500-600 відсотків! І це виклики, які були непростими, тому що окремі країни закривали експорт продукції, сировини тощо. Незважаючи на це, фармацевтичні компанії, зокрема в Україні, змогли забезпечити споживачів необхідними ліками.

Якщо говорити про науку, цього року ми спостерігаємо надзвичайний прорив. Прорив у генетиці, тому що дві вакцини знаходяться на фінальній стадії. Все це є безпрецедентним фактором розвитку сучасної науки та медицини. І наступного року ми побачимо, як це все реалізується.

Звісно, є великий відсоток людей, які не готові вакцинуватися. Наприклад, у США це до 30%, в Україні все інверсивно. І це ті виклики, з якими ми стикнемося у 21-му році. І головне — звикнути до розуміння, що COVID змінює простір навколо нас — економічний простір, соціальний простір. Ми сьогодні спілкуємося в онлайні, це також трансформація,що відбулася в 2020 році.

І все це, що ми спостерігаємо, і розвиток людства будуть спиратися на головний фактор: поки існує наука, поки існують питливі мізки, які готові реалізувати різні ідеї — від фармацевтики, медицини, технологій, людство рухається і людство дасть собі раду. ”

Олег Саакян: “Ковід показав, що всі замкнулися до своїх національних країн, і різко роль і потреба в державі зросла. Тому тут на нас всіх очікує процес переосмислення того, а що ж при сьогоднішньому суспільстві має являти собою держава? Які є її фукнції, які монополії? Ми бачимо зростання напруження в різних країнах, бачимо унікальні приклади кожної країни реагування на ковід. Якщо говорити про Україну, ми цей процес вже розпочали і багато в чому в нас ще недоусвідомленим є процес децентралізації. Дуже часто про нього говорять виключно як про передачу ресурсів і повноважень. Хоча насправді змінюється сама основа державного існування, держава стає не вертикальною, якою вона зберігалася у спадок від Радянського Союзу, при всіх мутаціях 90-х, 2000-х, а вона стає горизонтальною. Себто сплощується. Це потребує інших форм взаємодії як влади всередині себе, тобто створення додаткових інструментів комунікації центру, регіонів, локальних громад, так само й іншого типу відносин по горизонталі  між собою — між громадами, сільською місцевістю, урбанізованою місцевістю. І я думаю, що у 2021 році це питання поставатиме доволі серйозно.

Поруч із тим нас очікує новий електоральний цикл, який було запущено місцевими виборами вже в цьому році. Це не був останній тур минулого циклу, це, скоріше, передтур нового. Тому, звісно ж, різні політичні сили провели свою підготовку, хтось поміряв свої спроможності й сили, і тепер нас очікує 2021 рік як рік походу всіх тих політичних сил, що опинилися за бортом зеленою елкторальною хвилею, зворотно в політику. Будуть розхитувати ситуацію по можливих дочасних виборах. Нас точно очікує ревізія конструкції влади, зокрема урядових конструкцій, як на регіональному, так і на місцевому рівні.

Якщо говорити про виклики на 2021 рік, то я повністю погоджуюся з попередніми спікерами, що ковід, роль держави, роль технологій будуть значно змінюватися. Ковід змінить і соціальну, і гуманітарну сфери. Ми опинилися в новій санітарно епідеміологічній реальності, яка буде соціальною травмою.

На нас очікує змагання з Astro-IT і біомедичними технологіями. Скоріше за все, в цих двох сферах ми бачитимемо найбільший розвиток. Поряд із тим, з’являтимуться нові соціальні форми організацій, нові соціальні виклики і, ймовірніше, доволі серйозний сплеск мистецтва, оскільки поруч із цим розривом між технологіями і соціальним буде з’являтися поглиблення екзистенційної кризи. Тобто все частіше виникатиме запитання: “А навіщо?”. І на цьому перетині з’являтимуться різні соціальні інновації, ініціативи.

Я дуже радий, що Фонд родини Богдана Гаврилишина і програма “Молодь змінить Україну” одними з перших в Україні почали послуговуватися концепцією соціальних інновацій і почали готувати лідерів вже для нового типу.

2021 рік розпочне нову сторінку в історії людства і нові можливості для того, щоб відбутися і стати дійсно лідерами нового часу. ”

Олеся Островська-Люта: “Що відбулося у 2020 році в культурі? Я хочу поділитися з вами своїми враженнями про три твори, дві вбивчі обставини, одну нову тенденцію і дві дуже важливі новації організаційного характеру.

Отже, перший твір — це роман Софії Андрухович “Амадока”. Це дуже важливий твір, який говорить про нашу історію впродовж 20 років. Він не тільки майстерний, він до того ж ще й фундаментальний з точки зору того, про що він говорить, людського досвіду, який він піднімає.

Другий — це телесеріал “Спіймати Кайдаша”, шоуранеркою якого виступила Наталя Ворожбит. Цей серіал важливий тим, що це перепрочитання української класики, але перепрочитання в такий спосіб, який є дуже актуальним для теперішнього часу. Можливо, я надуживаю зі словом “дуже”, але цей серіал мені здається дуже! Він так само достатньо простий в сенсі історії, але зовсім не простацький.

І третій твір — це фільм “Атлантида”. Фільм Валентина Васяновича, котрий заохочує нас замислитися про те, що буде в майбутньому після перемоги в нашій війні з Росією на Донбасі.

Дві вбивчі обставини — це епідемія і карантин. Це те, що, практично, унеможливило роботу інституцій культури. Всюди в світі, не тільки в Україні. Сектор культури надзвичайно постраждав, і ми навіть ще не можемо уявити, наскільки ми відкинути назад.

І друга обставина, яка це посилила, — це слабке урядування в Україні. Ми все ще не даємо собі раду на загальнонаціональному чи місцевому рівні з реагуванням на такі виклики, а це виклик, який справді трапляється не так часто в поколінні.

Один новий підхід чи тенденція — це масовий перехід сектору культури, працівників культури в онлайн. Наприклад, ми в “Мистецьокму Арсеналі” створили величезну програму навколо всіх наших подій і навіть замість подій, котрі ми планували офлайн.  Найбільш цікавим і найбільш актуальним є серіал, який називається “Як це працює”. Це розповіді з різних точок зору про “Арсенал” — з точки зору його історії, архітектури, загально філософських питань. З точки зору, наприклад, досвіду життєвого і людського. Ми саме в процесі його оприлюднення.

І, насамкінець, дві дуже важливі новації, які відбулися попри те, що ми маємо це слабке урядування, — це спроби урядувати якомога краще і впроваджувати речі, які будуть порятунковими для цього сектора на рівні добрих міжнародних практик. Це інституційні гранти Українського культурного фонду. Ми ще не знаємо, чи вони спрацюють так, як плановано. Ми бачимо, що в нас бюджетна криза, але сама програма, її дизайн і те, як УКФ її виконує, є дуже добра. Власне кажучи, це прецедент на майбутнє.

І останнє — це програма регіональна, львівська, яка називається “Фокус на культуру”, де Львів починає діяти теж як дуже відповідальний полісі мейкер на своєму регіональному рівні, впроваджуючи найкращі практики.

Отже, це те, що мені видалося найважливішим. Сподіваюсь, це підштовхне вас до власних рефлексій і дякую за цю можливість поділитися.”

Ілля Мірошкін: “Цей рік став черговим викликом для стійкості українського суспільства і, як би то банально не було, основною загрозою став COVID-19. Мені хочеться пригадати початок агресії Росії проти України і згадати той волонтерський бум, який суттєво підтримав та підсилив українську обороноздатність. Фактично у той період громадянське суспільство успішно взяло на себе частину функцій держави. І от власне в контексті COVID-19 споглядається схожа ситуація. З початком пандемії ми побачили, як цей волонтерський бум виник знову. Адже бізнес та громадськість відкрили ще один фронт боротьби з ковід по всій Україні на рівні з державою. І здатність частини суспільства кооперуватися навколо спільних проблем і допомагати широкому колу — це позитивна українська риса та підтвердження нашої стійкості у подоланні проблем. Проте не можу не зазначити, що існує інша, негативна, сторона медалі. Це стійкість пересічних громадян до інформаційного компоненту коронавірусу. Хочеться пригадати літнє дослідження Київського міжнародного інституту соціології, коли кожен третій респондент зазначив, що коронавірус було розроблено спеціально і спеціально поширено в усьому світі. А 29% обрали варіант, що коронавірус розроблено в лабораторіях, а його поширення просто стало прикрою випадковістю. Інші відсотки дослідження розподілилися між респондентами, які вважають, що коронавірус має природне походження або обрали інші варіанти відповідей. Це дослідження показало, що людям приємніше вірити у прості речі й не розбиратися зі складними процесами виникнення певних речей, зокрема природи коронавірусу. І в цьому є найбільша загроза для суспільства, адже коронавірус підступний і непередбачуваний для різних людей. А віра в теорії змови лише дає зелене світло для цієї хвороби.

Хочеться перейти до наступного дослідження, власне, опитування групи “Рейтинг”, яка каже, що 40% респондентів дослідження не готові робити щеплення, навіть якщо матимуть можливість зробити це безкоштовним чином. Ми можемо припустити, що такі дані щодо вакцинації можуть бути пов’язані з якимись особистими факторами, проте дивує насправді, коли в метро бачиш людей зі спущеними масками. Тут хочеться пригадати байку Леоніда Глібова “Лебідь, щука і рак”, адже напрошується такий висновок, що поки одна частина суспільства активно протидіє пандемії, інша не вбачає в ній загрози, що додає роботи, власне, активному прошарку суспільства, і в такий спосіб успіх справи втрачає шанси на ефективність.

Стійкість суспісльтва — це про кооперацію, це про довіру, про згуртованість, над чим нам в Україні ще працювати і працювати. А проте хочу зазначити, що як мінімум наявність групи соціально активних людей, які можуть допомогти державі в боротьбі, — це вже дуже гарний маркер основи для резильєнтності суспільства.

І говорячи про 2021 рік, мені особисто хочеться вірити, що активним людям, волонтерам вистачатиме того запалу підтримувати цю стійкість і боротися з COVID-19. Ми будемо сподіватися, що інших проблем для українців не виникне. При цьому дуже важливо, щоб кількість пасивних людей ставала нижчою і нижчою, і тоді українське суспільство ставатиме дедалі стійкішим.”

Іван Примаченко: “Поговоримо про підсумки 2020-го в освіті. Звичайно, що в освіті, як і в багатьох інших галузях, рік пройшов під знаком боротьби з  COVID-19. Ми бачили величезний довгий локдаун навесні, ми бачили постійні карантини восени в навчальних закладах,ми вже очікуємо нового локдауну в січні, і про це є оприлюднена інформація. І, звичайно, освітня система в Україні, як, напевно, і в інших країнах, виявилася неготовою до пандемії, подібної якій ніхто ще не бачив. З одного боку, це стало проблемою — ми побачили, що багато навчальних закладів не змогли ефективно миттєво перелаштуватися на дистанційне навчання, багато батьків дітей і самих освітян були незадоволені якістю навчання. Ми не маємо дивуватися, адже ніхто не готував вчителів, педагогів, викладачів університетів, як викладати онлайн, ніхто не надав їм потрібних ресурсів.

А з іншого боку, ми побачили, що багато навчальних закладів, навпаки, дуже швидко, дуже успішно, з мінімумом підтримки адаптувалися до нових умов. Ми побачили, що різні навчальні заклади інноваційно адаптуються під виклики 2020 року. Наприклад, Львівська бізнес-школа — перша бізнес-школа, яка запустила свої платні масові онлайн-курси в Україні. І ми бачимо, що, незважаючи на всі виклики цього року, він став поштовхом до інновацій. Ми побачили, що величезна хвиля зацікавленості, нових реєстрацій і активності прийшла в онлайн-платформу освіти. Ми бачимо, що навчання онлайн стало новою нормою, бо раніше воно сприймалося як екзотика, а тепер, коли ми чуємо, що хтось навчається онлайн в школі, в університеті чи це підвищення кваліфікації, ми думаємо: “Окей, це абсолютно нормальна історія”. І це великий плюс 2020 року.

Повертаючись до виключно українських подій, українського контексту, не можна не згадати демонополізацію ринку підвищення кваліфікації вчителя, яка розпочалася на початку цього року. Вчителям нарешті дозволили проходити підвищення кваліфікації там, де вони хочуть — в онлайні, офлайні, у безкоштовних чи платних закладах. Тепер коли вчителі можуть обрати підвищувати кваліфікацію на онлайн-курсі Колумбійського університету, перекладеному українською, це є майже науковою фантастикою. Але це вже є реальністю в цьому році. На жаль, фінансування не було виділено на це, і ми не знаємо, чи буде виділено в наступному році, але дуже сподіваємося на те, що реформа не буде згорнута.

Ще одна історія цього року, яку не можна не згадати, це те, що нарешті було запроваджено фінансування вищих навчальних закладів за формулою відповідно до результатів їхньої діяльності. Тобто тепер ті навчальні заклади, які мали вище місце в міжнародних рейтингах, які залучали більше небюджетних коштів на дослідження, які мали кращий контингент студентів, отримали більше грошей ніж ті, які давали менше позитивних результатів. І це величезна революція в українській освіті. Сподіваємося, що наступного року вона буде теж продовжуватися.”

Надія Рогозіна: “У сфері ментального здоров’я це був складний рік не тільки для України, але й для цілого світу. Але для України передусім, тому що навіть до пандемії і локдаунів ми були серед лідерів у світі за поширенням психічних розладів. Я скажу кілька цифр статистики: кожна третя людина у світі за життя проживає епізод психічного розладу. Кожна десята людина з тих, хто зараз дивиться, матиме цей епізод цього року. І от буквально вчора вийшла свіжа статистика, що на сьогодні в Україні більше чотирьох мільйонів потребують допомоги саме у цій сфері, але її не отримують. Це відбувається з таких кількох основних причин.

Перша причина — це величезна стигматизація в Україні цієї сфери, і тут я вважаю, що нам важливо розвивати культуру ментального здоров’я. У нас є поняття психічного здоров’я. І що пересічна людина уявлятиме собі, почувши про психічне здоров’я? Мабуть, якусь страшну психіатричну лікарню, кремезних санітарів… І перший порив, коли ти відчуваєш, що тобі потрібна допомога в цьому плані, — просто закрити очі на цю проблему, ні до кого не звертатися і нікому про це не розповідати.

Друга проблема — в Україні насправді зараз дуже бракує якісних фахівців у цій сфері. І тут є хороші новини, тому що в Україні зараз відбувається дуже класна програма навчання сімейних лікарів, терапевтів на місцях, які матимуть базу знань у сфері психічного здоров’я і зможуть допомагати людям розпізнати проблему і порадити, що далі з нею робити.

І третій момент — це те, що, в принципі, допомога у цій сфері доволі дорога, тому що державних фахівців у цій сфері дуже мало, а якщо ходити до тих фахівців, які працюють приватно, то це коштуватиме від півтори тисячі гривень на місяць до десяти тисяч гривень на місяць і більше. І це часто стає непідйомною сумою для багатьох українських сімей.

І виходить так, що цей комплекс причин і в купі з пандемією, змушує людей залишатися сам на сам зі своїми проблемами.

Є й хороші новини в цій сфері. Цього року у нас почалася друга хвиля медичної реформи, яка й ментальну сферу зачіпає, і навчання для лікарів на місцях — це дуже класна новина. Але насправді реформа у сфері ментального здоров’я — це чудова формула, яка працює для всіх країн і повинна спрацювати для України. Вона має вигляд такої піраміди. І навчання для лікарів на місцях — це другий рівень. Перший рівень — це вміння самодопомоги, вміння розпізнати свої проблеми, вміння зрозуміти, що тобі потрібно звернутися до фахівця, і це вміння плекати своє ментальне здоров’я, тому що ментальне здоров’я — це не є відсутність розладів. Ментальне здоров’я, зацитую вам офіційне визначення, — це стан благополуччя, при якому людина усвідомлює свої здібності, може впоратися зі звичними життєвими стресами і здатна продуктивно здійснювати вклад у суспільство. Людина ментально здорова, по-перше, краще заробляє і здатна краще забезпечувати своє життя, свою сім’ю. Ментальна здорова людина здатна краще здійснювати зв’язки і бути більш ефективною, і більше грошей приносити в бюджет України. За дуже поверхневими підрахунками, якщо ця сфера буде розвиватися, то це здатно принести в бюджет мільярди додаткових гривень.

Як я вже говорила, перший рівень — це самодопомога. Потрібно більше про це говорити, потрібно більшій кількості людей пояснювати, що таке ментальне здоров’я, наскільки це важливо, як про нього дбати.

Я буквально в двох словах скажу про проєкт у цій площині, який зараз реалізується, — додаток “Svitlo”. Це такий асистент у сфері ментального здоров’я, який лежить у кишені, який завжди доступний, і всередині цього додатку можна знайти масу керованих аудіозаписів із вправами, які допомагають знизити тривогу, подолати психічні атаки, допомагають покращити нічний сон тощо. Всі ці вправи є абсолютно безкоштовними, можна ними користуватися в будь-який момент.

Для того, щоб ми покращили в нашій країні в наступному році саме цю сферу, я закликаю всіх, хто зараз дивиться (читає), розказати про цю сферу і про її важливість хоча би двом людям із вашого оточення і попросити їх зробити те ж саме. І вже в такий спосіб ми зробимо величезний крок вперед для того, щоб більше людей були ментально здоровими, щоб вони почувалися стійкими до всіх тих стресів, що відбуваються. ”

Патриція Шморгун Гаврилишин: “I’ve heard 3 words that stick with me this year: infodemia, workation (works & vacation) and offline/online. There where lots of talks what the third Millennium would be like… We are all in global crises that united us and maybe it gave us the opportunity to stop and think what we do… We have learned a lot, we have suffered a lot. But in the end we are a social beings. And I think that pandemia gave us a chance to little bit reflect all the responsibilities we have.

I think that your generation [young changemakers] can really be a model of how can society be established on values and principals, and youth can change our country!

Be safe and be happy!”